Еколого-біологічні особливості та агротехніка вирощування рідкісних і перспективних видів рослин Ботанічного саду НЛТУ України: звіт про НДР (заключний) / Національний лісотехнічний університет України; № ДР 0104U004157 – Львів, 2010. – 136 с. 

 

Мета роботи полягала в досліджені і узагальненні еколого-біологічних особливостей рідкісних і перспективних видів рослин в умовах Ботанічного саду; вивченні особливостей вирощування цих рослин.

Об’єкт дослідження – рідкісні та перспективні види деревно-чагарникової рослинності дендропарку, дендрарію та арборетуму Ботсаду, а також декоративні трав’янисті рослини відкритого ґрунту.

Методи дослідження: порівняльної ботаніки та екології Проведено аналіз феноритму розвитку 169 рідкісних і перспективних видів деревно-чагарникових рослин дендропарку Ботанічного саду за шість років спостережень, а також 52 видів деревно-чагарникових рослин арборетуму за десять років спостереження. Здійснено вивчення стійкості рослин колекційної дендрофлори до впливу низьких температур, встановлено механічну стійкість деревно-чагарникових рослин до пошкоджень снігом, виявлено вплив пошкоджень великовікових дерев рідкісних і перспективних видів на їх механічну стійкість, досліджено стійкість деревно-чагарникових рослин до урбогенних умов середовища. Вивчено природне поновлення інтродукованих деревних рослин рідкісних і перспективних видів, зокрема, особливості природного насіннєвого та вегетативного поновлення. Детально розглянуто тенденції поновлення кореневими паростками інтродукованих деревних рослин. Дослідження особливості агротехніки вегетативного розмноження цінних та рідкісних деревних рослин відділу голонасінних, зокрема, шляхом живцювання різних таксонів ялівцю, кипарисовика та туї, а також деяких видів цінних покритонасінних декоративних деревних рослин. Вивчено особливості росту і розвитку та агротехніки вирощування 30 трав’янистих видів рослин у культурі. Зроблено висновки щодо росту, розвитку та особливостей агротехніки вирощування рідкісних і перспективних видів деревно-чагарникових і трав’янистих рослин.

На підставі проведених досліджень зроблено наступні висновки:

1. Встановлено, що календарний термін початку вегетування рослин у значній мірі має генетично закладену спадкову природу і до певної міри залежить від природного ареалу видів. Найдовший період вегетації характерний для екзотів північно азійського, далекосхідного і північноамериканського походження. Фенолаги вегетації рослин досить стабільні: коефіціент їх варіації не перевищує 10%, а показник точності досліду знаходиться в межах 7%. Це свідчить про достатню достовірності проведених феноспостережень. Виявлено тенденцію більшої варіабельності середніх фенодат початку цвітіння дуже ранньоквітучих рослин порівняно з іншими феногрупами.

2. Понад 97 % рідкісних і перспективних деревних рослин Ботанічного саду мають високий та хороший рівень адаптації до низьких температур холодного періоду року в регіоні досліджень.

3. Дослідженнями підтверджено тенденцію, що чим вища стійкість дерев групи таксонів до налипання снігу, тим більший відсоток у її складі автохтонних рослин і, відповідно, менший – інтродуцентів. Особини з плакучими кронами стійкіші. Малостійкими виявилися вічнозелені деревні рослини з колоноподібним габітусом, особини, які пізно скидають листя та ті, у яких крихка деревина. На механічну стійкість та життєвість великовікових дерев безпосередній вплив мають пошкодження деревних рослин, у першу чергу – враження їх дереворуйнівними грибами.

4. Дослідження фізіолого-біохімічних ознак адаптації деревних рослин різних таксонів до впливу деградованого урбогенного середовища показало, що особини малостійких видів реагують більшими змінами в показнику рН гомогенату листя (ΔPH), тоді як стійкіші – реагують у меншій мірі. Із досліджених листяних рослин найвища стійкість у низької відміни барбариса Тунберга Berberis thunbergii 'Minor', а серед хвойних – у тсуги канадської Tsuga canadensis. Натомість сама низька стійкість у керії японської Kerria japonica (L.) DC. та гортензії Бретшнейдера Hyndrangea bretsneideri Dipp.

5. Генеративним шляхом здатні поновлюватися майже третина рідкісних і перспективних колекційних деревних рослин. Причому, переважна більшість інтродуцентів розмножуються саме насіннєвим чи переважно насіннєвим способом. Значна частина рослин інтродукованої дендрофлори природно розмножується вегетативним способом. Це дає підстави вважати, що такі види досягли високого рівня адаптації, нормально розвиваються, формують доброякісне насіння та дають життєздатне генеративне чи вегетативне поновлення. Натомість, у окремих видів потенційна інтенсивність розмноження настільки висока, що може виникнути неконтрольоване розмноження та вірогідність можливого потенційного інвазійного впливу на сусідні природні фітоценози.

6. Масове розмноження декоративних відмін деревних видів найпростіше проводити шляхом живцювання з дотриманням запропонованих агротехнічних заходів.

7. Спостереження за 30-ма видами декоративних трав’янистих рослин відкритого ґрунту показали, що переважна їх більшість може успішно зростати, цвісти і плодоносити у Львові в умовах культури. Вони характеризуються підвищеною стійкістю до несприятливих умов довкілля та захворювань. Розміри вегетативних та генеративних органів, а також кількість суцвіть та квіток на рослині в умовах культури збільшується.

8. На підставі багаторічних спостережень за дослідними видами трав’янистих рослин та їх адаптаційну реакцію на умови культури дозволяють умовно віднести їх до двох груп: – першу групу складають види рослин, для вирощування яких немає потреби створювати спеціальні умови. Такі рослини індиферентні до грунту(кислотності, механічного складу), умов освітлення, наявності мінеральних та органічних добрив, додаткових агротехнічних заходів. Ці рослини, як правило, невибагливі до умов освітлення та кількості атмосферних опадів, виявляють стійкість до збудників захворювань та шкідників. Із дослідних видів рослин цю групу складають: астранція велика, барвінок малий, горлянка повзуча, гусимець альпійський, нарцис вузьколистий, півники болотні, півники сибірські, півники злако листі, підсніжник білосніжний, проліска дволиста, страусове перо, цибуля ведмежа, цибуля переможна, шафран банатський, шафран весняний; – другу групу складають малопластичні види рослин, які не достатньо добре пристосовуються до нових екологічних умов. Для їх росту та розвитку необхідно створювати спеціальні середовища, які були б наближені за екологічними умовами до їх природніх місць зростання. В першу чергу дослідницьку роботу слід було починати з експериментально підібраного грунту, який би задовільняв вимоги рослин до кислотності та механічного складу. Як правило, лімітуючими факторами для зростання та розвитку деяких видів рослин є іони кальцію та вологість повітря. Не відповідність одного із даних факторів призводить до послаблення цвітіння, плодоношення, а, нерідко, і до випадання рослин із колекції. Із досліджуваних рослин цю групу представляють наступні види: анемона лісова, беладонна звичайна, відкасник безстебловий, відкасник осотоподібний, відкасник татарниколистий, лілія лісова, перстач білий, півники угорські, сізюринхій гірський, скополія карніолійська, сон великий, сон широколистий, тирлич ваточниковий.